Історія

Перша згадка

Перша згадка про Дунаївці відноситься до 1403 року в реєстрі димів, як про село, що складалось з трьох частин і мало 72 дими. Спершу Дунаївці належало Великому князівству Литовському, а згодом Речі Посполитій[18]. В 1577 році Дунаївці перейшли у власність Ельжбети Лянцкоронської з роду магнатів Гербуртів — дружини галицького каштеляна Станіслава Лянцкоронського (†1592).

Маєток Красіньских в Дунаївцях. 1871–1873. Малюнок Наполеона Орди

Маєток Красіньских в Дунаївцях. Сьогодення

За проханням Ельжбети Лянцкоронської у 1592 році король Сигізмунд ІІІ Ваза надав Дунаївцям статус міста, магдебурзьке право[18] і назвав його Дунайгородом[15] (пол. Dunajgród).

Дунаївці в кінці 19, на початку 20-го століття

Наприкінці XIX — на початку XX століття містечко продовжувало зростати, збільшилася чисельність його жителів, незважаючи на скорочення виробництва сукна та кількості підприємств. У 1891 році поміщик Василь Завойко придбав Дунаївці у Броніслава Скибневського, разом з Січенцями, Панасівкою, Заставлям, Мушкутинцями, Антонівкою та Вінцентівкою (загалом близько 2000 десятин землі).

На початку ХХ століття в Дунаївцях проживали близько 15 тисяч жителів, з яких дві третини складали євреї. Головним заняттям міщан було фабрично-заводське виробництво, зокрема суконні фабрики виробляли щорічно продукції майже на два мільйони рублів, крім того працювали механічні та шкіряний заводи, також процвітала торгівля хлібом, лісом, мануфактурними виробами. Дунаївці за кількістю населення й господарським розвитком значно переважали повітове місто Нову Ушицю.

Загальний вид Дунаївців, 1910

У роки першої світової війни Дунаївці були прифронтовою зоною. Від початку грудня 1917 до січня 1918 року місто входило до складу Української Народної Республіки.[15] Згодом влада у Дунаївцях змінювалась декілька разів, в тому числі українською вона була ще раз від 3 червня до грудня 1919 року[19].

Радянскьий період

Після поразки українських визвольних змагань (1917—21) в містечку встановилась влада більшовиків — 16 листопада 1920 року Дунаївці зайняли частини 45-ї дивізії під командуванням Йони Якіра[19].

Від 1923 року місто стало райцентром Кам'янецького округу[19].

Не обминув Дунаївці голодомор 1932 — 1933 років[26]. Місто пережило роки червоного терору та сталінські репресії[15]. З 1932 року місто належало до Вінницької області[27], а з 1937 року — до Кам'янець-Подільської області (з 1954 року — Хмельницька область).[28]

11 липня 1941 року Дунаївці захопили німецькі війська. Було утворено Дунаєвецький ґебіт. Нацисти створили табір для військовополоненних і гетто, куди зігнали єврейське населення міста та зі Смотрича, Шатави, Балина та інших населених пунктів. Було закатовано близько 12 тисяч осіб[15], а вивезено з району до Німеччини півтори тисячі жителів[15]. Місто було звільнено від окупації 31 березня 1944 року[18].

З 1958 року Дунаївці — місто районного підпорядкування.

Дунаївці у незалежній Україні

30 листопада 1999 року 19-та ракетна дивізія була розформована, оскільки до 1996 року з допомогою США ядерна зброя була ліквідована, а до 1998 року були знищені також і шахтні пускові установки.[30]

Закрилася Дунаєвецька суконна фабрика, скоротилося виробництво ТОВ «Дунаєвецького арматурного заводу» — у приміщеннях цих підприємств нині розташовуються численні торговельні точки. Завдяки вдалому розташуванні на магістральній автодорозі Житомир — Чернівці в місті активно розвивається торгівля.

Постановою Кабінету Міністрів України № 878 від 26 липня 2001 року місто включено до списку історичних населених пунктів України.[5]

1995 року Дунаївці увійшли до складу Асоціації міст Хмельниччини, а 1999 року — до складу Асоціації міст України.

2003 року Дунаївці відсвяткували 600-річчя.